Стокгольмська солянка 7

В солянці я збираю все, що привертає мою увагу в повсякденному житті і не тягне на повноцінний пост. Фото в солянці, як правило, зроблені на телефон. Солянку легко готувати, солянку легко читати. Сьогодні сьомий випуск присвячений Стокгольму, поїхали.

Попередній випуск був, страшно сказати, рівно півроку назад, в листопаді 2016. Тоді випала рекордна кількість снігу, Трамп став президентом, різдвяний ажиотаж набирав обертів.

Місто готується до свят.
solyanka_7-5

Continue reading


Прогулянка Кошицями, Словаччина

Люблю Східну Європу, а саме країни Вишеградської четвірки. Можливо тому, що вони нагадують мені Україну, яка в паралельній реальності змогла. Можливо тому, що у цих країнах на контрасті майже радянського нещодавнього минулого яскраво відчувається прогрес. Можливо тому, що одночасно відчуваєш себе і за кордоном і вдома. А можливо і тому, що пиво дуже смачне та дешеве. Як би там не було, з радістю при нагоді з’їжджу ще раз.

На цей раз прогуляємось містом-героем Кошице. В Кошицях я вже був у 2015 році, але тоді грунтовно прогулятися містом не встиг. Проте встиг сходити в моторошне циганське гетто, про що написав пост, та з’їздити в Татри, про що так і не написав пост. Запрошую на прогулянку!

Почнемо зі старого міста. Старе місто дуже компактне пішохідне та переносить нас у часи Австро-Угорської, з наголосом на другу складову, імперії. До утворення Чехословаччини, тобто 1918 року, Кошице було переважно угорським містом. Потім, внаслідок взаємних депортацій та переселень, стає переважно словацьким.

Вид на головну вулицю та оперний театр з дзвіниці готичного собору. Главна, як пишуть словаки, вулиця в Кошицях – це такий бульвар, який з обох кінців поступово розширюється та утворює зелений овал посередині старого міста. Посередині бульвару стоять готичний собор та оперний театр. Якщо дивитися на супутникову мапу старого міста, то вона нагадує схему жіночих статевих органів.
kosice_slovakia-1

Continue reading


Свято весни, краси та радості

Сьогодні я хочу розказати про весняне свято краси та радості. Це свято позначає початок, нехай і короткого, але такого довгоочікуваного літа. Воно означає кардинальну зміну обстановки для винуватців свята та те, що ті, хто його дочекались, проживуть ще одне літо. Мова йде про свято випуску корів на пасовищя (kosläpp шведською).

В середині травня, коли поля вкриває перша зелена трава, молочних корів випускають з корівників на пасовища. З відносно недавніх пір в Швеції це стало неофіційним святом, коли ферми влаштовують день відкритих дверей та випускають своїх корів на очах у численних гостей. Здавалося б, це просто робочий момент, але подивитися є на що. В цю мить, коли корови виходять на свіже повітря після довгих півроку за замком в тісному корівнику, ви спостерігаєте непідробне та щире щастя. Тварини реально радіють сонцю та зеленій траві, радіють можливості побігати, побитися рогами одне з одним. Заряд позитивної енергії гарантований!

kosläpp_sweden-26

Continue reading


Сан-Ісідро, США: як перетнути кордон з Мексикою

Ну що, потекло гівно по трубам, тобто адміністрація Трампа приступила до виконання своїх обов’язків. У зв’яку з цим хочеться згадати подорож до Америки, а саме пункт контролю Сан-Ісідро на кордоні з Мексикою, звідки ми на один день їздили в Тіхуану та Енсенаду.

Запрошую вас подивитися на найбільший наземний прикордонний пукнт пропуску у світі. За рік тут проходить більше чотирнадцяти мільйонів автівок та більше семи мільйонів пішоходів. Хотів порівняти Сан-Ісідро з кількістю перетинів на україно-польському кордоні але це, мабуть, секретна інформація, яку я не зміг знайти. Якщо хтось знає скільки людей щорічно перетинають пункти контролю Шегині, Краківець і т.д., напишіть в коментах!

san_ysidro-12

Чи зміниться щось на Сан-Ісідро у зв’язку з політикою Трампа? Чи зникнуть черги, чи перестануть мексиканці їздити в Америку? Не перестануть і не зникнуть. Чи перестали українці їздити в Росію? Хоча здавалося б, причини перестати в цьому випадку поважніші за дурну демагогію американського Януковича. З іншого боку, не можна сказати, що не зміниться взагалі нічого, що більш жорстке міграційне законодавство ніяк не вплине на агреговані цифри та окремі людські долі. Звичайно вплине але зовсім не так, як того хотіли б виборці Трампа. Більш жорстке міграційне законодавство ускладнить життя перш за все тим, хто дотримується правил, тобто законослухняним кваліфікованим працівникам. Тим, хто не коштував американській казні великих грошей протягом свого дитинства та юності, але тим, хто одразу вмонтувався та інтегрувався в це суспільство. Нелегальний мігрант на те і нелегальний, що йому до лампочки бюрократичні процедури та перевірки, він як не заморочувався паперами так і не буде. Навпаки, ті, хто вагався між вибобром зробити все як положено та як пропонують незрозумілі тіпочки, підуть тепер до останніх. Нелегальна міграція це як наркоманія та проституція, це неможливо зупинити, якими б жорсткими не були закони та скільки б поліцейських ти не найняв. Найдієвіший спосіб у всіх вищенаведених випадках це легалізація. Треба забрати у людей причину діяти не за законом. Звісно, завжди будуть ті, хто захоче ухилитися, але чим простіші та зрозуміліші будуть правила, тим менше знайдеться таких людей. Цього, на жаль, не розуміє нова американська адміністрація. Популістські “прості” рішення це просто подарунок контрабандистам та торговцям людьми.

Це бів ліричний відступ, думки вголос, а тепер про Сан-Ісідро.

Continue reading


Як живуть студенти в Ірані

Давайте згадаємо студентські роки. Ви жили в гуртожитку? Ділили кухню та душ цілим поверхом? В вас зникала їжа з холодильника? Добре це чи погано, але мені не довелося пожити в гуртожитку в Україні, а в Швеції студентський гуртожиток це фактично маленькі але повноцінні квартири, де нічого ні з ким ділити не треба. З нагоди дня студента пропоную прямий телеміст подивитися як живуть студенти в Ірані. Запевняю, що ті з вас, хто жили в український общазі, пустять сльозу ностальгії. Я сам ніби знову опинився в гостях в гуртожитку на вулиці Ломоносова в Києві.
gilan_dorm-3

Кампус Гіланського університету знаходиться на околиці міста Рашт, що в тридцяти кілометрах від узбережжя Каспійсього моря. Студентське містечко розмістилося на відокремленій території і є таким собі містом в місті зі своєю власною інфраструктурою. Провінція Гілан отримала університет у 1974 році, за п’ять років до ісламської революції. Вікіпедія каже, що університет був заснований за співробітництва з західною Німеччиною та на початку там було дві програми: німецька мова/література та архітектура/будівництво. Зараз в Гіланському університеті навчається 17 тисяч студентів. Перший раз ми проїхали вказівник на студмістечко по дорозі в Рашт і тоді ще не знали, що незабаром знову його побачимо. На автовокзалі Рашта нас всже чекав Алі (він на першій фотці) з яким я сконтактував на каучсьорфінгу. Іранці дуже гостинні та активні на каучсьорфінгу, але чомусь в них не прийнято давати детальний опис того як вони збираються тебе розмістити. На будь-які питання по темі вони відповідають щось типу “не переживай, я зустріну тебе на автовокзалі і все буде ок, май френд!”. На практиці все пішло трошки не за планом Алі, адже його друг, в якого ми мали зупинитися (самі про то не здогадуючись) в останню мить відморозився. В результаті ми поїхали додому до Алі в гуртожиток! Відчуття на той момент було двобічне: з одного боку, опинившись в спекотному та вологому Рашті після трошки виснажливого переїзду, хотілося залізти в душ і там же заснути, але, водночас, пропустити такий ексклюзив як іранський гуртожиток ми не могли!
gilan_dorm-1

Continue reading


Стокгольмська солянка 6

В солянці я збираю все, що привертає мою увагу в повсякденному житті і не тягне на повноцінний пост. Фото в солянці, як правило, зроблені на телефон. Солянку легко готувати, солянку легко читати. Сьогодні шостий випуск присвячений Стокгольму, поїхали.

Попередній випуск ми закінчили на сумній ноті вже готові попрощатися з літом. На щастя вересень видався дуже теплим і його можна було записати в літо. Я купався аж до початку жовтня, чого ніколи раніше не робив.
solyanka_6-1

Continue reading


Стокгольмська солянка 5

В солянці я збираю все, що привертає мою увагу в повсякденному житті і не тягне на повноцінний пост. Фото в солянці, як правило, зроблені на телефон. Солянку легко готувати, солянку легко читати. Сьогодні п’ятий випуск присвячений Стокгольму, поїхали.

Прилетів в Арланду з Ірану, тут всі вмерли. Такий контраст з перським хаосом, нарешті тиша.
stockholm_misc_5-1

Continue reading


Гарного настрою пост

Обіцяю, що цей пост піднімить вам настрій та відволіче на хвилинку від всіх проблем та негараздів. Ніякої серйозної інформації, ніякої зради, тільки мі-мі-мі та позитивні емоції. На вихідних я ходив на свято домашніх тваринок і трошки пофоткав. В цьому пості мінімум тексту та максимум милих тваринок.

Почнемо з котиків. Це Мейн-кун, найбільша з одомашнених порід котів, походить зі штату Мейн, що на крайньому північному сході США.
cat_ultra-1

Continue reading


Прогулянка Табрізом, Іран.

Запрошую на прогулянку Табрізом, столицею іранського Азербайджану. Українська Вікіпедія чомусь копіює російську статтю та іменує Табріз “Тебризом”, що має мало спільного з тим, як місто називають самі іранці. В Табрізі мешкає півтора мільйони чоловік і за цим показником столиця провінції Східний Азербайджан ділить п’яте місце з Ширазом. В далекому минулому Табріз декілька разів був столицею Ірану, розквіт міста припав на пізнє середньовіччя. З тих пір численні землетруси та війни мало що залишили від історичної спадщини. Я би сказав, що Табріз сьогодні є містом-середняком, де можна подивитись на “буденний” Іран, такий, який він є. Табріз не туристичне місце, більшість відвідувачів оминають його та їдуть з Тегерану на південь в Ісфахан, Язд та Шираз. Ми зробили навпаки та розпочали свою подорож саме в Табрізі, куди прилетіли посеред ночі рейсом зі Стамбулу. Нас зустрів маленький аеропорт, будівля якого не мала жодної “присоски”. Літак під’їхав під самий “під’їзд”, так що обійшлося без автобусів, які я дуже не люблю. Таксі в дві години ночі до центру коштувало 5 баксів за двох без торгу, що, звісно, є завищеною ціною, але і так більш ніж гуманною.
В Табрізі я відчував себе першопрохідцем, піонером. Часто здавалось, що люди в Табрізі ніколи не бачили іноземців. За три дні в Табрізі я потиснув стільки рук незнайомих людей, скільки я мабуть не тиснув за все життя.

tabriz_iran-53

Continue reading


Азербайджанська Народна Республіка (АНР)

Давайте пригадаємо шкільний курс історії, а саме тему Другої світової війни. Чи розповідали вам що-небудь про радянсько-британську окупацію Ірану під час Другої світової війни? А про Персидський коридор? Про народні республіки на північному-заході Ірану? Про Іранську кризу 1946 року? Мені нічого цього в школі не розповідали, наче не було. Взагалі тема Ірану в Другій світовій війні у нас невідома, що є прикро, адже там відбувалися дуже важливі події, які продовжують мати наслідки прямо зараз.

Отже, серпень 1945 року, операція “Барбаросса” у самом розпалі та йде дуже успішно. На східному фронті Червона армія відступає на всіх напрямках і ситуація виглядає катастрофічно. В цей же час, 25 серпня радянські війська, за підтримки авіації та танків, починають вторгнення в Іран. Червона армія перетинає кордон одночасно з радянських Азербайджану та Туркменістану і вже на наступний день 26 серпня війська заходять в Табріз, найбільше місто іранського Азербайджану. Британці та армії Співдружності атакують з півдня, з Перської затоки, та з заходу, з Іраку, де був розташований великий британський контингент. Іранська армія розсипалася одразу за винятком декількох героїчних, але приречених локальних епізодів спротиву. 17 вересня того ж 1945 року все закінчилося та Іран перейшов під спільний радянсько-британський контроль на весь період Другої світової війни. Я не буду переписувати тут Вікіпедію, натомість рекомендую почитати статтю про причини та перебіг окупації https://en.wikipedia.org/wiki/Anglo-Soviet_invasion_of_Iran. Читайте саме англійською, на російську статтю можете перемкнутися хіба що з цікавості до пацієнта. Тон статей відрізняється з самого початку, з назви. В російській інтерпретації це ніяка не окупація, а просто операція, такий собі незначний епізодик.

Причиною вторгнення є стара добра нафта та іранська залізниця, до будівництва якої свого часу долучився архітектор Городецький, про що я писав в окремому пості Тегеранський залізничний вокзал, або останнє відрядження архітектора Городецького. СРСР та Британія побоювалися, що формально нейтральний Іран може зкооперуватися з Німеччиною, та вирішили “на всякий пожарний” встановити свій контроль над нафтовими родовищами та залізницею. Залізниця була життєво необхідною для СРСР. Саме через Іран пройшов найважливіший маршурт поставок до СРСР за програмою ленд-лізу. “Персидський коридор” був єдиним маршрутом, який працював цілий рік без перев завдяки незамерзаючим портам Перської затоки. Знову ж таки, не буду займатися переписуванням, більше про Персидський коридор за посиланням Persian Corridor.

Найцікавіші, з точки зору сьогодення, події почалися одразу після закінчення війни. Згідно тристоронньої угоди між Іраном, Британією та СРСР, яка була підписана в січні 1942 року, СРСР та Британія зобов’язувалися вивести свої війська впродовж шести місяців після закінчення війни з Німеччиною та її союзниками. На перший погляд все звучить досить логічно: власне до Ірану претензій ніяких немає, окупація виправдовується стратегічними мотивами, все ж таки транспортний коридор та нафтові родовища є ключовими ресурсами в такій масштабній війні. СРСР та Британія вирішують свої проблеми з Німеччиною та забираються з Ірану впродовж шести місяців після перемоги, тобто коли контроль над іранською інфраструктурою більше не є необхідним для ведення війни. Але це тільки на перший погляд все виглядає нормально, адже якщо придивитися, то однією з сторін договору є СРСР. По закінченню шестимісячного терміну СРСР відмовився виводити свої війська. Більше того, за час окупації СРСР не втрачав час. Політпрацівники створили комуністичну партію Ірану та вміло розіграли національне питання підготувавши підгрутня для курдсього та азербайджанського сепаратизму. На північному заході Ірану було утворено Азербайджанську Народну Республіку (АНР) та Курдську Мехабадскьку Республіку (КМР). Спроби Тегерану приборкати сепаратистів блокувалися Червоною армією. Тому коли кажуть, що Росія зараз веде інноваційну війну проти України застосовуючи новітні методи, це все хуйня. Досвід побудови народних республік та наглої окупації Росія вже 70 років як має. Тобто знову нічого нового, просто використання старих добрих радянських методів.

З іншого боку, британці свою частину договору виконали та вивели війська у встановлені терміни. Іранська криза 1946 року стала першим іспитом для новостровеної Організації Об’єднаних Націй (ООН). Скарга Ірану на СРСР стала першою в історії ООН. В повоєнний 1946 рік США та СРСР все ще ділили світ на свої сфери впливу і заходу якось вдалося вмовити СРСР забратися з Ірану. Іранська криза стала першим епізодом Холодної війни за межами Європи. Як завжди, більше інформації за посиланням Iran crisis of 1946.

Ось такі справи. З якоїсь причини цей епізод Другої світової війни залишається маловідомим. Про нього не пишуть в шкільних підручниках, не знімають документальні та художні фільми. Це ж ціла армія була відправлена в Іран, купа людей була зайнята. Тепер вони ветеранами вважаються. До речі, непоганий варіант був відсидітися в сонячному Ірані, коли на східному фронті смерть буда майже гарантована. Цікаво, а є медаль за взяття Табріза? А медаль з нагоди річниці проголошення АНР та КМР дають ветеранам?

Завтра в цей же час читайте прогулянку Табрізом, столицею іранського Азербайджану.


Іранський автопром.

Автомобільна промисловість Ісламської Республіки Іран була побудована таким чином: іранці потехеньку купували ліцензії та виробничі лінії в різних світових гігантів автоіндустрії, поступово освоюючи виробництво повного спектру типів автомобілей від легковиків та пікапів до вантажівок та автобусів. Причому, інвестиції робилися з розрахунку на “далекоглядну” перспективу, тобто як починали виробляти якусь модель, так і продовжують її штампувати до сих пір без модернізацій та оновлення.

В результаті політики протекціонізму, самоізоляції, довготривалих санкцій та торгівельного ембарго Іран автомобілізувався, можна сказати, власними силами. На практиці це означає, що як і в Радянському Союзі всі іздять на однакових машинах. Вистачить пальців двох рук, щоби перерахувати модельний ряд представлений в Ірані. Імпорт, звісно, існує але його частка знаходиться на рівні статистичної похибки. Наприклад, в 2015 році автомобільний ринок Ірану становив трохи більше мільйона автівок, 94% з яких внутрішнього виробництва. Іранськи автівки невід’ємна складова візуального сприйняття цієї країни. Картинки Пежо 405, Сайпи та Зам’яда першими виринають в моїй голові за пошуковим запитом “Іран”.

iran_cars_trucks-12

Отже, поїхали.

Continue reading


Навколо світу за Покемонами

Я сидів вдома та працював, паралельно дописуючи пост про іранський автопром. Але тут сталася бімба, я встановив гру Pokemon Go! Маю записати своє захоплення, інакше не заспокоюсь до вечора. Що тут сказати, це майбутнє. Геолокація, доповнена реальність, прикольна ідея та класна реалізація – це найкраще, що ставалося з ринком мобільних ігор з часів нокієвської змійки. Я, звичайно, здогадувався, що доповнена реальність це майбутнє, але до сих пір не бачив добротного прикладу реалізації. Громіздкі шоломи за купу баксів під’єднані дротами до якої-небудь плейстейшн, коли ти сидиш вдома та граєш, або незрозумілі глючні окуляри не викликали ніякого ентузіазму. І ось нарешті. Умовно безкоштовний додаток, який працює на вашому телефоні прямо тут і зараз вивів це все на новий рівень. Камера мобільного телефону, як вікно у реальний світ, яку доповнили мультяшними моделями покемонів це все тільки початок, я впевнений. Якщо ви в танку та до сих пір не знаєте шо це таке, ось дуже добрий інтродакшн, де все доступно пояснюється.

В кадрі видно машину карпулу, якою я часто користуюсь. Її захопила Абізяна, ааааааа!
pokemon_mankey-1

Віртуальна реальність, яку малюють нам фантасти, має, зрештою, знерухомити нас, навіки закривши в темних кімнатах. В принципі, компи були першим кроком до цього. Скільки разів ви чули… Або не так. Скільки разів ви самі ностальгували за старими добрими часами, коли люди гралися на вулиці, досліджуючи всі закутки свого та сусідніх подвір’їв. Коли ідеально знали своє місто та бували у різноманітних мало відомих кутках? Відкорковуйте шампанське! З Покемон Гоу вашу дитину не заженеш тепер додому, вона весь день буде на свіжому повітрі. Адже щоб зловити Покемона, треба до нього фізично дійти. Діти тепер залюбки підуть в похід в ліс, поїдуть з вами на річку, будуть просити звозити їх на море та в гори, без проблем підуть в історичний музей та церкву, тому що там живуть, мать їх, рідкісні покемони!

Одразу хочу застерегти від коментарів типу “гамно, школота, для дибівлів, etc”. Ті самі люди в різні моменти історії казали це про залізницю, рок-музику, комп’ютерні ігри та Айфони. Де зараз їх думка та як це все змінило наш світ? Я впевнений, що ми зараз бачимо відкриття нового ринку не тільки ігор, а й послуг. Так само як військово-промисловий комплекс подарував нам багато побутових речей, ця, примітивна на перший погляд іграшка, може подарувати нам купу корисних сервісів.

Єдиним недоліком Покемон Гоу є, власне, Покемони. М’яко кажучи не всі їх люблять, я сам їх терпіти не можу. Але це не проблема, в найближчому майбутньому ми побачимо купу ігор за таким принципом. В інкубаторах старапів має зараз бомбити як у двигуні внутрішнього згоряння. Уявіть собі Діабло в реальному світі, коли ти ходиш по реальним вулицям, реальними ногами та на камері телефону рубаєш монстрів, навколо яких стоять інші люди. Замість підземелля – метро, замість кладовища – реальне кладовище, замість таверни, в якій отримуєш черговий квест – реальна пивнушка, яка заплатила грі за таку рекламу. А фінальний босс, Діабло, мешкає у Ватикані, у соборі св Петра. Щоби пройти гру, треба з’їздити до Риму! Звичайно, на роль фінальної локації більше підійшов би Кремль, але ж туди хуй зайдеш. Як вам таке? До речі, про церкви. Я вже прям відчуваю як буде бомбити в деяких країнах, коли школота буде ловити покемонів в церквах, оце буде удар по скрєпах та духовності. А поле для таких контроверсій просто необмежене. Я колись в якості жарту за пивом розказав другу, що маю ідею гри на мобілку – Urinal Hero, де на базі гіроскопу треба керувати струменем сечі та потрапляти в різні мішені: пісуар, кіт, бомж і т.д. За донати купувати, навприклад, пляшку пива, щоби робити струмінь сильніше і так далі. Поржали, короче кажучи, ми тоді дуже добре. А тепер я думаю, а якщо застосувати тут доповнену реальність? Далі залишаю це для польоту фантазії :)

Все, немає быльше часу все пояснювати, треба йти полювати на покемонів!


Тегеранський залізничний вокзал, або останнє відрядження архітектора Городецького

З уроків шкільної історії я виразно запам’ятав, що найвидатніший київський архітектор Владислав Городецький провів останні роки свого життя в Тегерані. В столицю Персії (Ірану) Городецький поїхав, як би зараз сказали, в ролі експата на посаду головного архітектора «Синдикату зі спорудження Перських залізниць» за запрошенням американської фірми «Генрі Улен і К°». Городецький провів в Тегерані всього два роки, з 1928 по 1930, але цього вистачило, щоби встигнути увійти в історію іранської столиці. За його проектом було збудовано будівлю головного залізничного вокзалу. Не думав, що колись побачу цю споруду вживу, але тим більше було моє захоплення. Захоплення скоріше не від самої споруди, а від факту, що я знайшов її, немов додав в колекцію витворів мистецтва, поставив на одну полицю з будинком із химерами, костелом св Миколая, будинком художнього музею та караїмської кенаси.
Tehran_railway_station_wladyslaw_horodecki-5

До речі, цікавим фактом з біографії Городецього є те, що він був не тільки міським будівничим (читай головним архітектором) Києва, а й власником цементного заводу. Більшість замовлень Городецький виконував з бетону власного виробництва. Тобто бачимо, що з історичної перспективи немає нічого дивного та зрадницького в тому, що Київрада повна забудовників. Біда в тому, що рівень амбіцій та професіоналізму цих людей є примітивним. Їм, на відміну від Городецького, не цікаво будувати в ногу з часом, не цікаво залишити після себе шедевр. Що їм цікаво? Інтер’єр в стилі Пшонки, і заради цього вони збудують все що завгодно, однаково куплять.

Continue reading


Why not Iran? Practical tips and personal impressions.

This blog entry is my contribution to very modest amount of information on Iran from independent travellers. Owing to the series of diplomatic crises, policy of self-isolation and generally negative image of Iran in mass media, this country is unfairly avoided by many travellers. After spending almost three weeks in Iran I can say without any doubt that it was a fantastic adventure. I am happy that I did it and I want to share my experience with other travellers who are preparing their trips or just start considering such idea.

So, we are Sergii and Pavlo, two Ukrainians who have known each other for many years. I currently live in Sweden, Pavlo lives in Germany and we have a tradition to do one backpacking trip every year. This year, as you might guess, we went to Iran. Why Iran? This question is the motto of the whole trip. Firstly your friends and relatives will ask it. Then, once you have arrived in Iran, it will be one of the first questions that locals will ask you. At the beginning I honestly tried to answer this question, mentioning rich history, unique architecture, beatiful nature and so on. At some point of time I got tired of repeating same thing again and again and instead of explaining why I started to ask a counter-question “why not?”. And really, why not? Actually, credit for this counter-question goes to comrade Koohyar, Tehran. Koohyar wants to start a tourist portal promoting Iran as a tourist destination among Iranian and international travellers. I hope you succeed in it, mate!

In this article I discuss the following topics: visa, transport, photography, money, drugs, hygiene, tips on hotels, couchsurfing and cultural aspects. Keep in mind that I share my personal experience so do not expect that everything described here will happen to you. When you go to Iran you will have your own unique experience.

Itinerary
Iran_itinerary_18_days

Continue reading


Кран Захарій переказує вітання

Поки я готую пост про Іран, розповім про несподівану зустріч в Стамбулі. Я милувався Босфором, розглядав азійський берег в далекоглядний об’єктив, коли побачив знайомий силует. Яскраво-жовта конструкція виділялася на фоні блакитного неба та смарагдової води. Я максимально наблизив картинку та зміг прочитати надпис – “Захарій”, старий знайомий, стільки років. Кран Захарій став відомим після аварії в 2011 році, коли він впав під час монтування верхніх секцій мосту. Як бачимо, зараз кран повністю відремонтований, знайшов нову роботу за кордоном та загалом чується значно краще ніж Подільський міст, який з того часу так і стоїть недобудованим.

crane_vessel_zahariy-1

Continue reading


Стокгольмська солянка 4

В солянці я збираю все, що привертає мою увагу в повсякденному житті і не тягне на повноцінний пост. Фото в солянці, як правило, зроблені на телефон. Солянку легко готувати, солянку легко читати. Сьогодні четвертий випуск присвячений Стокгольму, поїхали.

Туманним березневим ранком електровоз поспішає на роботу.
stockholm_sloyanka_4-1

Continue reading


Історична залізниця в Марієфреді

Будь-який пошановувач паровозів та залізничної старовини, який відвідує Стокгольм, має закласти один день на відвідування Марієфреду. Маленьке ідилічне містечко має дуже потужний залізничний музей, який водночас є діючою вузькоколійкою. На відміну від звичайних музеїв, в яких експонати навряд чи колись будуть використані за призначенням, в Марієфреді всі раритети димлять та їздять.

Östra Södermanlands Järnväg (ÖSJ) – історична вузькоколійна залізниця, її протяжність – 11,6 км, ширина – 600 мм. Від початку в Швеції було сім пасажирських вузькоколійок причому ÖSJ не була однією з них. ÖSJ стала вузькоклійною в 1965 спеціально для того щоби одразу перетворитись на музей, тому можна сказати, що це “нова” вузькоколійка. В шістидесятих Швеція активно автомобілізувалась в результаті чого дрібні локальні залізниці розбирались та замінялись на автобусні маршрути. До речі, в той же час був знищений Стокгольмський трамвай, який зараз відновлюють. Музейна спілка, яка в майбутньому стала ÖSJ, почала свою діяльність в 1959 році на маленькій промисловій вузькоколійці цегляного заводу біля міста Södertälje. В 1964 році залізниця полишила Марієфред але не на довго. Вже в 1965 році залізничне майно було передано музею. В тому ж році зусиллями музейної спілки 11,6 км колій нормальної ширини перебудували на вузькоколійку та в 1966 ÖSJ почала свою роботу для того щоби зберігати пам’ять про цю технологію. В Марієфреді зібрані паровози, локомотиви та вагони зі всіх семи пасажирських вузькоколійок, що діяли колись в Швеції.
mariefred_sweden_östra_södermanlands_järnväg-14

Continue reading


Стокгольм з висоти VII

З нагоди Євробачення нам привезли атракціон – 81-метровий оглядовий майданчик у вигляді вежі з гондолою, яка обертається і робить два повних кола за один підйом-спуск. Вежа стоїть в Кунгстрегордені до 22 травня, де за 100 крон можна подивитися на Стокгольм з унікального ракурса. Навколо нема нічого такої висоти, тому своїми очами такі ракурси можна побачити лише зараз. Альтернативою є тільки дрон, запускати який, до речі, в межах міста не можна.

kungsträdgården_stockholm_sweden_aerial-18

Continue reading


Як ущільнюється Стокгольм

Обрати тему цього поста я запропонував своїм читачам. Результат мене трошки здивував. Виявилось, що вам нецікава далека та екзотична Азія, не викликає ніякого інтересу Іcпанія, абсолютно по барабану американські штати та Мексика і вас не хвилює, що робити з териконами. Навіть не знайшли відгуку зазвичай гарячі теми засклених балконів та циган-жебраків. Натомість ви голосуєту за одвічне квартирне питання та хочете почитати про те як ущільнюється Стокгольм.

Стокгольм, як будь-яке привабливе для життя місто, не резиновий. Деіндустріалізація та довгі роки стабільного економічного зростання зробили Стокгольм однією з найшвидше зростаючих столиць Європи. В Стокгольмі чудова інфраструктура, тут представлені всі світові бренди та міжнародні компанії, місто комфортне і головне – тут є робота. В результаті попит на житло в рази перевищує пропозицію і перед містом стоїть завдання впихниту невпихуєме – розмістити всіх бажаючих та не перетворитись на кам’яні джунглі.

В паралельній реальності обмежень на висотність будинків немає та можна будувати на будь-якому вільному клаптику землі, в тому числі і всередині існуючих кварталів та у дворах. Газета Metro іллюструє як міг би виглядати Стокгольм якби не такі суворі норми забудови. На жаль чи на щастя, паралельна реальність знаходить на відстані 2,5 годин льоту на південний-схід від Стокгольму, де можна на власні очі побачити результат відсутності містобудівних норм.
skyskrapor1

Continue reading


Вибираю меблі, потрібна порада.

Бажання написати пост в мене не пропало, я бачу результати опитування і не без подиву констатую, що вас із запропонованих тем найбільше цікавить як ущільнюється Стокгольм. Пост обов’язково буде але він трошки запізнюється. В мене тут стався невеличкий пиздець під назвою переїзд на нову хату, тому трошки зайнятий. Вибираю килим для нової квартири, який, як казав Дюдя, “буде задавати тон всьому інтер’єру”. До речі, всі вже бачили квартиру Трампа в стилі Пшонки Людовика XIV? Між тим, в Швеції, яка подарувала світові скандинавський мінімалізм, Ікею та сучасний дизайн інтер’єрів, на вторинному ринку пропозиція меблів в густавіанському стилі просто шалена.

Густавіанський стиль це провідний стиль в архітектурі, мистецтві та дизайні під час правління короля Густава ІІІ з 1772 по 1809 років. Крім невитравного відбитку в дизайні інтер’єрів, густавіанська епоха запам’яталась шведам втратою Фінляндії, яка відійшла до Російської імперії внаслідок програшу шведами фінскьої війни 1808-1809.

На Блокеті (дошка оголошень) щодня виставляють на продаж щось в густавіанскьому стилі.
Screen Shot 2016-03-10 at 21.41.47

Continue reading