Прогулянка Табрізом, Іран.

Запрошую на прогулянку Табрізом, столицею іранського Азербайджану. Українська Вікіпедія чомусь копіює російську статтю та іменує Табріз “Тебризом”, що має мало спільного з тим, як місто називають самі іранці. В Табрізі мешкає півтора мільйони чоловік і за цим показником столиця провінції Східний Азербайджан ділить п’яте місце з Ширазом. В далекому минулому Табріз декілька разів був столицею Ірану, розквіт міста припав на пізнє середньовіччя. З тих пір численні землетруси та війни мало що залишили від історичної спадщини. Я би сказав, що Табріз сьогодні є містом-середняком, де можна подивитись на “буденний” Іран, такий, який він є. Табріз не туристичне місце, більшість відвідувачів оминають його та їдуть з Тегерану на південь в Ісфахан, Язд та Шираз. Ми зробили навпаки та розпочали свою подорож саме в Табрізі, куди прилетіли посеред ночі рейсом зі Стамбулу. Нас зустрів маленький аеропорт, будівля якого не мала жодної “присоски”. Літак під’їхав під самий “під’їзд”, так що обійшлося без автобусів, які я дуже не люблю. Таксі в дві години ночі до центру коштувало 5 баксів за двох без торгу, що, звісно, є завищеною ціною, але і так більш ніж гуманною.
В Табрізі я відчував себе першопрохідцем, піонером. Часто здавалось, що люди в Табрізі ніколи не бачили іноземців. За три дні в Табрізі я потиснув стільки рук незнайомих людей, скільки я мабуть не тиснув за все життя.

tabriz_iran-53

(more…)

Мітки: , ,

Leave a comment

Азербайджанська Народна Республіка (АНР)

Давайте пригадаємо шкільний курс історії, а саме тему Другої світової війни. Чи розповідали вам що-небудь про радянсько-британську окупацію Ірану під час Другої світової війни? А про Персидський коридор? Про народні республіки на північному-заході Ірану? Про Іранську кризу 1946 року? Мені нічого цього в школі не розповідали, наче не було. Взагалі тема Ірану в Другій світовій війні у нас невідома, що є прикро, адже там відбувалися дуже важливі події, які продовжують мати наслідки прямо зараз.

Отже, серпень 1945 року, операція “Барбаросса” у самом розпалі та йде дуже успішно. На східному фронті Червона армія відступає на всіх напрямках і ситуація виглядає катастрофічно. В цей же час, 25 серпня радянські війська, за підтримки авіації та танків, починають вторгнення в Іран. Червона армія перетинає кордон одночасно з радянських Азербайджану та Туркменістану і вже на наступний день 26 серпня війська заходять в Табріз, найбільше місто іранського Азербайджану. Британці та армії Співдружності атакують з півдня, з Перської затоки, та з заходу, з Іраку, де був розташований великий британський контингент. Іранська армія розсипалася одразу за винятком декількох героїчних, але приречених локальних епізодів спротиву. 17 вересня того ж 1945 року все закінчилося та Іран перейшов під спільний радянсько-британський контроль на весь період Другої світової війни. Я не буду переписувати тут Вікіпедію, натомість рекомендую почитати статтю про причини та перебіг окупації https://en.wikipedia.org/wiki/Anglo-Soviet_invasion_of_Iran. Читайте саме англійською, на російську статтю можете перемкнутися хіба що з цікавості до пацієнта. Тон статей відрізняється з самого початку, з назви. В російській інтерпретації це ніяка не окупація, а просто операція, такий собі незначний епізодик.

Причиною вторгнення є стара добра нафта та іранська залізниця, до будівництва якої свого часу долучився архітектор Городецький, про що я писав в окремому пості Тегеранський залізничний вокзал, або останнє відрядження архітектора Городецького. СРСР та Британія побоювалися, що формально нейтральний Іран може зкооперуватися з Німеччиною, та вирішили “на всякий пожарний” встановити свій контроль над нафтовими родовищами та залізницею. Залізниця була життєво необхідною для СРСР. Саме через Іран пройшов найважливіший маршурт поставок до СРСР за програмою ленд-лізу. “Персидський коридор” був єдиним маршрутом, який працював цілий рік без перев завдяки незамерзаючим портам Перської затоки. Знову ж таки, не буду займатися переписуванням, більше про Персидський коридор за посиланням Persian Corridor.

Найцікавіші, з точки зору сьогодення, події почалися одразу після закінчення війни. Згідно тристоронньої угоди між Іраном, Британією та СРСР, яка була підписана в січні 1942 року, СРСР та Британія зобов’язувалися вивести свої війська впродовж шести місяців після закінчення війни з Німеччиною та її союзниками. На перший погляд все звучить досить логічно: власне до Ірану претензій ніяких немає, окупація виправдовується стратегічними мотивами, все ж таки транспортний коридор та нафтові родовища є ключовими ресурсами в такій масштабній війні. СРСР та Британія вирішують свої проблеми з Німеччиною та забираються з Ірану впродовж шести місяців після перемоги, тобто коли контроль над іранською інфраструктурою більше не є необхідним для ведення війни. Але це тільки на перший погляд все виглядає нормально, адже якщо придивитися, то однією з сторін договору є СРСР. По закінченню шестимісячного терміну СРСР відмовився виводити свої війська. Більше того, за час окупації СРСР не втрачав час. Політпрацівники створили комуністичну партію Ірану та вміло розіграли національне питання підготувавши підгрутня для курдсього та азербайджанського сепаратизму. На північному заході Ірану було утворено Азербайджанську Народну Республіку (АНР) та Курдську Мехабадскьку Республіку (КМР). Спроби Тегерану приборкати сепаратистів блокувалися Червоною армією. Тому коли кажуть, що Росія зараз веде інноваційну війну проти України застосовуючи новітні методи, це все хуйня. Досвід побудови народних республік та наглої окупації Росія вже 70 років як має. Тобто знову нічого нового, просто використання старих добрих радянських методів.

З іншого боку, британці свою частину договору виконали та вивели війська у встановлені терміни. Іранська криза 1946 року стала першим іспитом для новостровеної Організації Об’єднаних Націй (ООН). Скарга Ірану на СРСР стала першою в історії ООН. В повоєнний 1946 рік США та СРСР все ще ділили світ на свої сфери впливу і заходу якось вдалося вмовити СРСР забратися з Ірану. Іранська криза стала першим епізодом Холодної війни за межами Європи. Як завжди, більше інформації за посиланням Iran crisis of 1946.

Ось такі справи. З якоїсь причини цей епізод Другої світової війни залишається маловідомим. Про нього не пишуть в шкільних підручниках, не знімають документальні та художні фільми. Це ж ціла армія була відправлена в Іран, купа людей була зайнята. Тепер вони ветеранами вважаються. До речі, непоганий варіант був відсидітися в сонячному Ірані, коли на східному фронті смерть буда майже гарантована. Цікаво, а є медаль за взяття Табріза? А медаль з нагоди річниці проголошення АНР та КМР дають ветеранам?

Завтра в цей же час читайте прогулянку Табрізом, столицею іранського Азербайджану.

Мітки: ,

5 Comments

Іранський автопром.

Автомобільна промисловість Ісламської Республіки Іран була побудована таким чином: іранці потехеньку купували ліцензії та виробничі лінії в різних світових гігантів автоіндустрії, поступово освоюючи виробництво повного спектру типів автомобілей від легковиків та пікапів до вантажівок та автобусів. Причому, інвестиції робилися з розрахунку на “далекоглядну” перспективу, тобто як починали виробляти якусь модель, так і продовжують її штампувати до сих пір без модернізацій та оновлення.

В результаті політики протекціонізму, самоізоляції, довготривалих санкцій та торгівельного ембарго Іран автомобілізувався, можна сказати, власними силами. На практиці це означає, що як і в Радянському Союзі всі іздять на однакових машинах. Вистачить пальців двох рук, щоби перерахувати модельний ряд представлений в Ірані. Імпорт, звісно, існує але його частка знаходиться на рівні статистичної похибки. Наприклад, в 2015 році автомобільний ринок Ірану становив трохи більше мільйона автівок, 94% з яких внутрішнього виробництва. Іранськи автівки невід’ємна складова візуального сприйняття цієї країни. Картинки Пежо 405, Сайпи та Зам’яда першими виринають в моїй голові за пошуковим запитом “Іран”.

iran_cars_trucks-12

Отже, поїхали.

(more…)

Мітки: , ,

5 Comments

Навколо світу за Покемонами

Я сидів вдома та працював, паралельно дописуючи пост про іранський автопром. Але тут сталася бімба, я встановив гру Pokemon Go! Маю записати своє захоплення, інакше не заспокоюсь до вечора. Що тут сказати, це майбутнє. Геолокація, доповнена реальність, прикольна ідея та класна реалізація – це найкраще, що ставалося з ринком мобільних ігор з часів нокієвської змійки. Я, звичайно, здогадувався, що доповнена реальність це майбутнє, але до сих пір не бачив добротного прикладу реалізації. Громіздкі шоломи за купу баксів під’єднані дротами до якої-небудь плейстейшн, коли ти сидиш вдома та граєш, або незрозумілі глючні окуляри не викликали ніякого ентузіазму. І ось нарешті. Умовно безкоштовний додаток, який працює на вашому телефоні прямо тут і зараз вивів це все на новий рівень. Камера мобільного телефону, як вікно у реальний світ, яку доповнили мультяшними моделями покемонів це все тільки початок, я впевнений. Якщо ви в танку та до сих пір не знаєте шо це таке, ось дуже добрий інтродакшн, де все доступно пояснюється.

В кадрі видно машину карпулу, якою я часто користуюсь. Її захопила Абізяна, ааааааа!
pokemon_mankey-1

Віртуальна реальність, яку малюють нам фантасти, має, зрештою, знерухомити нас, навіки закривши в темних кімнатах. В принципі, компи були першим кроком до цього. Скільки разів ви чули… Або не так. Скільки разів ви самі ностальгували за старими добрими часами, коли люди гралися на вулиці, досліджуючи всі закутки свого та сусідніх подвір’їв. Коли ідеально знали своє місто та бували у різноманітних мало відомих кутках? Відкорковуйте шампанське! З Покемон Гоу вашу дитину не заженеш тепер додому, вона весь день буде на свіжому повітрі. Адже щоб зловити Покемона, треба до нього фізично дійти. Діти тепер залюбки підуть в похід в ліс, поїдуть з вами на річку, будуть просити звозити їх на море та в гори, без проблем підуть в історичний музей та церкву, тому що там живуть, мать їх, рідкісні покемони!

Одразу хочу застерегти від коментарів типу “гамно, школота, для дибівлів, etc”. Ті самі люди в різні моменти історії казали це про залізницю, рок-музику, комп’ютерні ігри та Айфони. Де зараз їх думка та як це все змінило наш світ? Я впевнений, що ми зараз бачимо відкриття нового ринку не тільки ігор, а й послуг. Так само як військово-промисловий комплекс подарував нам багато побутових речей, ця, примітивна на перший погляд іграшка, може подарувати нам купу корисних сервісів.

Єдиним недоліком Покемон Гоу є, власне, Покемони. М’яко кажучи не всі їх люблять, я сам їх терпіти не можу. Але це не проблема, в найближчому майбутньому ми побачимо купу ігор за таким принципом. В інкубаторах старапів має зараз бомбити як у двигуні внутрішнього згоряння. Уявіть собі Діабло в реальному світі, коли ти ходиш по реальним вулицям, реальними ногами та на камері телефону рубаєш монстрів, навколо яких стоять інші люди. Замість підземелля – метро, замість кладовища – реальне кладовище, замість таверни, в якій отримуєш черговий квест – реальна пивнушка, яка заплатила грі за таку рекламу. А фінальний босс, Діабло, мешкає у Ватикані, у соборі св Петра. Щоби пройти гру, треба з’їздити до Риму! Звичайно, на роль фінальної локації більше підійшов би Кремль, але ж туди хуй зайдеш. Як вам таке? До речі, про церкви. Я вже прям відчуваю як буде бомбити в деяких країнах, коли школота буде ловити покемонів в церквах, оце буде удар по скрєпах та духовності. А поле для таких контроверсій просто необмежене. Я колись в якості жарту за пивом розказав другу, що маю ідею гри на мобілку – Urinal Hero, де на базі гіроскопу треба керувати струменем сечі та потрапляти в різні мішені: пісуар, кіт, бомж і т.д. За донати купувати, навприклад, пляшку пива, щоби робити струмінь сильніше і так далі. Поржали, короче кажучи, ми тоді дуже добре. А тепер я думаю, а якщо застосувати тут доповнену реальність? Далі залишаю це для польоту фантазії :)

Все, немає быльше часу все пояснювати, треба йти полювати на покемонів!

Мітки:

11 Comments

Тегеранський залізничний вокзал, або останнє відрядження архітектора Городецького

З уроків шкільної історії я виразно запам’ятав, що найвидатніший київський архітектор Владислав Городецький провів останні роки свого життя в Тегерані. В столицю Персії (Ірану) Городецький поїхав, як би зараз сказали, в ролі експата на посаду головного архітектора «Синдикату зі спорудження Перських залізниць» за запрошенням американської фірми «Генрі Улен і К°». Городецький провів в Тегерані всього два роки, з 1928 по 1930, але цього вистачило, щоби встигнути увійти в історію іранської столиці. За його проектом було збудовано будівлю головного залізничного вокзалу. Не думав, що колись побачу цю споруду вживу, але тим більше було моє захоплення. Захоплення скоріше не від самої споруди, а від факту, що я знайшов її, немов додав в колекцію витворів мистецтва, поставив на одну полицю з будинком із химерами, костелом св Миколая, будинком художнього музею та караїмської кенаси.
Tehran_railway_station_wladyslaw_horodecki-5

До речі, цікавим фактом з біографії Городецього є те, що він був не тільки міським будівничим (читай головним архітектором) Києва, а й власником цементного заводу. Більшість замовлень Городецький виконував з бетону власного виробництва. Тобто бачимо, що з історичної перспективи немає нічого дивного та зрадницького в тому, що Київрада повна забудовників. Біда в тому, що рівень амбіцій та професіоналізму цих людей є примітивним. Їм, на відміну від Городецького, не цікаво будувати в ногу з часом, не цікаво залишити після себе шедевр. Що їм цікаво? Інтер’єр в стилі Пшонки, і заради цього вони збудують все що завгодно, однаково куплять.

(more…)

Мітки: , , ,

3 Comments

Why not Iran? Practical tips and personal impressions.

This blog entry is my contribution to very modest amount of information on Iran from independent travellers. Owing to the series of diplomatic crises, policy of self-isolation and generally negative image of Iran in mass media, this country is unfairly avoided by many travellers. After spending almost three weeks in Iran I can say without any doubt that it was a fantastic adventure. I am happy that I did it and I want to share my experience with other travellers who are preparing their trips or just start considering such idea.

So, we are Sergii and Pavlo, two Ukrainians who have known each other for many years. I currently live in Sweden, Pavlo lives in Germany and we have a tradition to do one backpacking trip every year. This year, as you might guess, we went to Iran. Why Iran? This question is the motto of the whole trip. Firstly your friends and relatives will ask it. Then, once you have arrived in Iran, it will be one of the first questions that locals will ask you. At the beginning I honestly tried to answer this question, mentioning rich history, unique architecture, beatiful nature and so on. At some point of time I got tired of repeating same thing again and again and instead of explaining why I started to ask a counter-question “why not?”. And really, why not? Actually, credit for this counter-question goes to comrade Koohyar, Tehran. Koohyar wants to start a tourist portal promoting Iran as a tourist destination among Iranian and international travellers. I hope you succeed in it, mate!

In this article I discuss the following topics: visa, transport, photography, money, drugs, hygiene, tips on hotels, couchsurfing and cultural aspects. Keep in mind that I share my personal experience so do not expect that everything described here will happen to you. When you go to Iran you will have your own unique experience.

Itinerary
Iran_itinerary_18_days

(more…)

Мітки: ,

4 Comments

Кран Захарій переказує вітання

Поки я готую пост про Іран, розповім про несподівану зустріч в Стамбулі. Я милувався Босфором, розглядав азійський берег в далекоглядний об’єктив, коли побачив знайомий силует. Яскраво-жовта конструкція виділялася на фоні блакитного неба та смарагдової води. Я максимально наблизив картинку та зміг прочитати надпис – “Захарій”, старий знайомий, стільки років. Кран Захарій став відомим після аварії в 2011 році, коли він впав під час монтування верхніх секцій мосту. Як бачимо, зараз кран повністю відремонтований, знайшов нову роботу за кордоном та загалом чується значно краще ніж Подільський міст, який з того часу так і стоїть недобудованим.

crane_vessel_zahariy-1

(more…)

Мітки: , ,

7 Comments

Стокгольмська солянка 4

В солянці я збираю все, що привертає мою увагу в повсякденному житті і не тягне на повноцінний пост. Фото в солянці, як правило, зроблені на телефон. Солянку легко готувати, солянку легко читати. Сьогодні четвертий випуск присвячений Стокгольму, поїхали.

Туманним березневим ранком електровоз поспішає на роботу.
stockholm_sloyanka_4-1

(more…)

Мітки: , ,

7 Comments

Історична залізниця в Марієфреді

Будь-який пошановувач паровозів та залізничної старовини, який відвідує Стокгольм, має закласти один день на відвідування Марієфреду. Маленьке ідилічне містечко має дуже потужний залізничний музей, який водночас є діючою вузькоколійкою. На відміну від звичайних музеїв, в яких експонати навряд чи колись будуть використані за призначенням, в Марієфреді всі раритети димлять та їздять.

Östra Södermanlands Järnväg (ÖSJ) – історична вузькоколійна залізниця, її протяжність – 11,6 км, ширина – 600 мм. Від початку в Швеції було сім пасажирських вузькоколійок причому ÖSJ не була однією з них. ÖSJ стала вузькоклійною в 1965 спеціально для того щоби одразу перетворитись на музей, тому можна сказати, що це “нова” вузькоколійка. В шістидесятих Швеція активно автомобілізувалась в результаті чого дрібні локальні залізниці розбирались та замінялись на автобусні маршрути. До речі, в той же час був знищений Стокгольмський трамвай, який зараз відновлюють. Музейна спілка, яка в майбутньому стала ÖSJ, почала свою діяльність в 1959 році на маленькій промисловій вузькоколійці цегляного заводу біля міста Södertälje. В 1964 році залізниця полишила Марієфред але не на довго. Вже в 1965 році залізничне майно було передано музею. В тому ж році зусиллями музейної спілки 11,6 км колій нормальної ширини перебудували на вузькоколійку та в 1966 ÖSJ почала свою роботу для того щоби зберігати пам’ять про цю технологію. В Марієфреді зібрані паровози, локомотиви та вагони зі всіх семи пасажирських вузькоколійок, що діяли колись в Швеції.
mariefred_sweden_östra_södermanlands_järnväg-14

(more…)

Мітки: , ,

Leave a comment

Стокгольм з висоти VII

З нагоди Євробачення нам привезли атракціон – 81-метровий оглядовий майданчик у вигляді вежі з гондолою, яка обертається і робить два повних кола за один підйом-спуск. Вежа стоїть в Кунгстрегордені до 22 травня, де за 100 крон можна подивитися на Стокгольм з унікального ракурса. Навколо нема нічого такої висоти, тому своїми очами такі ракурси можна побачити лише зараз. Альтернативою є тільки дрон, запускати який, до речі, в межах міста не можна.

kungsträdgården_stockholm_sweden_aerial-18

(more…)

Мітки:

2 Comments

Як ущільнюється Стокгольм

Обрати тему цього поста я запропонував своїм читачам. Результат мене трошки здивував. Виявилось, що вам нецікава далека та екзотична Азія, не викликає ніякого інтересу Іcпанія, абсолютно по барабану американські штати та Мексика і вас не хвилює, що робити з териконами. Навіть не знайшли відгуку зазвичай гарячі теми засклених балконів та циган-жебраків. Натомість ви голосуєту за одвічне квартирне питання та хочете почитати про те як ущільнюється Стокгольм.

Стокгольм, як будь-яке привабливе для життя місто, не резиновий. Деіндустріалізація та довгі роки стабільного економічного зростання зробили Стокгольм однією з найшвидше зростаючих столиць Європи. В Стокгольмі чудова інфраструктура, тут представлені всі світові бренди та міжнародні компанії, місто комфортне і головне – тут є робота. В результаті попит на житло в рази перевищує пропозицію і перед містом стоїть завдання впихниту невпихуєме – розмістити всіх бажаючих та не перетворитись на кам’яні джунглі.

В паралельній реальності обмежень на висотність будинків немає та можна будувати на будь-якому вільному клаптику землі, в тому числі і всередині існуючих кварталів та у дворах. Газета Metro іллюструє як міг би виглядати Стокгольм якби не такі суворі норми забудови. На жаль чи на щастя, паралельна реальність знаходить на відстані 2,5 годин льоту на південний-схід від Стокгольму, де можна на власні очі побачити результат відсутності містобудівних норм.
skyskrapor1

(more…)

Мітки: , ,

Leave a comment

Вибираю меблі, потрібна порада.

Бажання написати пост в мене не пропало, я бачу результати опитування і не без подиву констатую, що вас із запропонованих тем найбільше цікавить як ущільнюється Стокгольм. Пост обов’язково буде але він трошки запізнюється. В мене тут стався невеличкий пиздець під назвою переїзд на нову хату, тому трошки зайнятий. Вибираю килим для нової квартири, який, як казав Дюдя, “буде задавати тон всьому інтер’єру”. До речі, всі вже бачили квартиру Трампа в стилі Пшонки Людовика XIV? Між тим, в Швеції, яка подарувала світові скандинавський мінімалізм, Ікею та сучасний дизайн інтер’єрів, на вторинному ринку пропозиція меблів в густавіанському стилі просто шалена.

Густавіанський стиль це провідний стиль в архітектурі, мистецтві та дизайні під час правління короля Густава ІІІ з 1772 по 1809 років. Крім невитравного відбитку в дизайні інтер’єрів, густавіанська епоха запам’яталась шведам втратою Фінляндії, яка відійшла до Російської імперії внаслідок програшу шведами фінскьої війни 1808-1809.

На Блокеті (дошка оголошень) щодня виставляють на продаж щось в густавіанскьому стилі.
Screen Shot 2016-03-10 at 21.41.47

(more…)

Мітки:

3 Comments

Празька солянка

Пости треба писати по гарячих слідах, ідеально – по ходу подорожі, але то складно. Поки не закинулось-забулось – празька солянка.

Цікаво обіграно різні варіанти, Києву теж можна було б щось таке зробити.
prague-34

(more…)

Мітки: ,

1 Comment

Лебединий проект СРСР: музей Хо Ши Міна в Ханої

Є щось романтичне в пошуках уламків імперії, особливо в далеких куточках світу. Ти ніби дивишся на рештки поваленого великого звіра, до якого можна підійти близько та роздивитись його без ризику, що тебе зжеруть. Завжди дивно бачити радянські автомобілі в далеких країнах, тим більше що після 25 років це вже неабияка екзотика. Пам’ятник Леніну в містах колишнього СРСР викликає хіба що роздратування, а пам’ятник Леніну в Ханої це екзотика помножена на два. Сьогодні я хочу розповісти про, мабуть, останній масштабний архітектурний проект СРСР за кордоном – музей Хо Ши Міна в Ханої, столиці північного, а потім і об’єднаного, В’єтнаму.

hanoi_vietnam_hochimin_museum-9

(more…)

Мітки: , , ,

Leave a comment

Стокгольмська солянка 3.

В солянці я збираю все, що привертає мою увагу в повсякденному житті і не тягне на повноцінний пост. Фото в солянці, як правило, зроблені на телефон. Сьогодні третій випуск присвячений Стокгольму, поїхали.

Вітрина з різдвяними зірками та свічками. Різдвяні зірки це те, що робить різдво різдвом в Швеції, моя улюблена місцева традиція. Зірки вішають на вікно і темними зимними днями це створює фантастичний затишок.
Stockholm_solyanka_3-1

(more…)

Мітки: , , ,

9 Comments

Двір для душі: громадський простір як рецепт виходу з економічної кризи.

Під час січневої поїздки північно-східною Іспанією я зауважив один тренд: пустирі серед щільної міської забудови, там де колись стояв будинок чи два, віддають вуличним художникам та облаштовують там громадські простори. Такі приклади траплялись і в великих містах типу Сарагоси, і в маленьких містечках. Спочатку я просто хотів викласти фотки крутих муралів, але почав копати і все виявилось куди цікавіше ніж просто красиві графіті.

У 2007-2008 роках Іспанія сильно постраждала від фінансової кризи. Пам’ятаєте ще ті події? Спочатку були Іспанія та Португалія, потім почалась Греція, за нею Сирія і згодом вже нам принесли нашу власну кризу. Але зараз про Іспанію. 2008 рік: безробіття сягнуло рекодного рівня, ціни на нерухомість обвалились, доходи держави стрімко скорочуються і кредити ніхто давати не хоче, видатки продовжують зростати і грошей не вистачає. Соціальна напруга зростає: вся країна охоплена мітингами та протестами. Здавалося б, нагальних проблем повно і будь-який український чиновник, від дитинки до сивого діда, скаже, що не на часі думати, а тим більше витрачатись, на громадські простори. Але в іспанці розсудили інакше. Конкретно в Сарагосі вихід з кризи почався з приведення до ладу існуючих та створення нових громадських просторів.

spain_zaragoza_street_art_mural-4

(more…)

Мітки: , , ,

Leave a comment

Іспанські старенькі

Одна з перших візуальних відмінностей західних країн від третього світу, що розвивається, це старі люди. Діти радіють життю однаково у всіх мирних країніх, красиві та здорові молоді люди є всюди, а от на старості років відмінності стають найочевиднішими. Десь на старих без сліз не можна дивитись, а десь старенькі це основний контингент ресторанів та кафе. Трошки пофоткав стильних та красивих іспанських пенсіонерів.

Плакат та дід легко можуть бути однолітками.
spain_elderling-15

(more…)

Мітки: ,

3 Comments

Іспанія взимку

Поки вся френдстрічка продовжує підбивати підсумки минулого року, я, з вашого дозволу, перейду одразу до 2016 року. Поїхати в Іспанію взимку було одним з найкращих моїх рішень в плані подорожей. Спіймавши наприкінці 2015 дешеві квитки у Барселону, постало питання чим зайняти себе впродовж тижня. Спочатку планувалося поїхати до Андори, в якій я доречі був у 2013 році, кататися на лижах. Але в останню мить все змінилось і замість Андори намалювався такий маршрут: приліт до Барселони, ночівля в Кастельдельфельс, потім переїзд на південь до Валенсії з зупинкою у милому курортному містечку Сітгес. з Валенсії через Теруель та місто-фортецю Альбарачін на північ до Сарагоси, з якої через Хуеску (це назва міста якшо шо) та Алькезар назад до Барселони. Разом трохи більше 1100 кілометрів на прокатній машині.

Screen Shot 2016-01-13 at 23.41.09

(more…)

Мітки:

2 Comments

Беги, дед Мороз, беги.

Просто забег дедов Морозов, что еще добавить?
stockholm_satna_run-4

(more…)

Мітки: ,

1 Comment

Муралы Киева

С восхищением наблюдаю, как начиная с 2014 года в Киеве один за другим появляются муралы. В связи с этим возникла идея нанести все муралы на карту. Я заварил большую чашку чая и за один вечер сделал простенький сайт kyivmural.com.

На карте сразу видно, что большинство муралов сосредоточены в центре. Приятно удивили Святошино и Академгородок, там появились очень крутые муралы на шестнадцатиэтажках, прям вообще супер. Но как так получилось, что на левом берегу нет ни одного мурала? Я плохо искал? Ладно ПОХ дурацкий район, там строят так, что даже нарисовать мурал негде, но Дарница, Лесной, Воскресеночка? Там же площадей для муралов немеряно. А Троещина, Троещина почему никак не отметилась? Троещина просто обязана забацать у себя крутой мурал, там муралы будут отлично смотреться.

Фотографии сейчас вывешены такие, какие нашел. Чаще всего они говняного качества. Сделать самому на данный момент возможности нет, так что буду рад если у вас есть хорошие фотографии муралов и вы не против ими поделиться (активную ссылку обязательно поставлю). Муралы продолжают появляться и я обновляю базу данных по мере того, как до нашего севера доходят эти прекрасные новости, но 100% я что-то пропустил. Напишите в комментариях каких муралов не хватает, желательно с точным адресом, чтобы я его сразу нанес на карту.

Мітки: , , ,

14 Comments