Як живуть студенти в Ірані

Давайте згадаємо студентські роки. Ви жили в гуртожитку? Ділили кухню та душ цілим поверхом? В вас зникала їжа з холодильника? Добре це чи погано, але мені не довелося пожити в гуртожитку в Україні, а в Швеції студентський гуртожиток це фактично маленькі але повноцінні квартири, де нічого ні з ким ділити не треба. З нагоди дня студента пропоную прямий телеміст подивитися як живуть студенти в Ірані. Запевняю, що ті з вас, хто жили в український общазі, пустять сльозу ностальгії. Я сам ніби знову опинився в гостях в гуртожитку на вулиці Ломоносова в Києві.
gilan_dorm-3

Кампус Гіланського університету знаходиться на околиці міста Рашт, що в тридцяти кілометрах від узбережжя Каспійсього моря. Студентське містечко розмістилося на відокремленій території і є таким собі містом в місті зі своєю власною інфраструктурою. Провінція Гілан отримала університет у 1974 році, за п’ять років до ісламської революції. Вікіпедія каже, що університет був заснований за співробітництва з західною Німеччиною та на початку там було дві програми: німецька мова/література та архітектура/будівництво. Зараз в Гіланському університеті навчається 17 тисяч студентів. Перший раз ми проїхали вказівник на студмістечко по дорозі в Рашт і тоді ще не знали, що незабаром знову його побачимо. На автовокзалі Рашта нас всже чекав Алі (він на першій фотці) з яким я сконтактував на каучсьорфінгу. Іранці дуже гостинні та активні на каучсьорфінгу, але чомусь в них не прийнято давати детальний опис того як вони збираються тебе розмістити. На будь-які питання по темі вони відповідають щось типу “не переживай, я зустріну тебе на автовокзалі і все буде ок, май френд!”. На практиці все пішло трошки не за планом Алі, адже його друг, в якого ми мали зупинитися (самі про то не здогадуючись) в останню мить відморозився. В результаті ми поїхали додому до Алі в гуртожиток! Відчуття на той момент було двобічне: з одного боку, опинившись в спекотному та вологому Рашті після трошки виснажливого переїзду, хотілося залізти в душ і там же заснути, але, водночас, пропустити такий ексклюзив як іранський гуртожиток ми не могли!
gilan_dorm-1

Continue reading


Прогулянка Табрізом, Іран.

Запрошую на прогулянку Табрізом, столицею іранського Азербайджану. Українська Вікіпедія чомусь копіює російську статтю та іменує Табріз “Тебризом”, що має мало спільного з тим, як місто називають самі іранці. В Табрізі мешкає півтора мільйони чоловік і за цим показником столиця провінції Східний Азербайджан ділить п’яте місце з Ширазом. В далекому минулому Табріз декілька разів був столицею Ірану, розквіт міста припав на пізнє середньовіччя. З тих пір численні землетруси та війни мало що залишили від історичної спадщини. Я би сказав, що Табріз сьогодні є містом-середняком, де можна подивитись на “буденний” Іран, такий, який він є. Табріз не туристичне місце, більшість відвідувачів оминають його та їдуть з Тегерану на південь в Ісфахан, Язд та Шираз. Ми зробили навпаки та розпочали свою подорож саме в Табрізі, куди прилетіли посеред ночі рейсом зі Стамбулу. Нас зустрів маленький аеропорт, будівля якого не мала жодної “присоски”. Літак під’їхав під самий “під’їзд”, так що обійшлося без автобусів, які я дуже не люблю. Таксі в дві години ночі до центру коштувало 5 баксів за двох без торгу, що, звісно, є завищеною ціною, але і так більш ніж гуманною.
В Табрізі я відчував себе першопрохідцем, піонером. Часто здавалось, що люди в Табрізі ніколи не бачили іноземців. За три дні в Табрізі я потиснув стільки рук незнайомих людей, скільки я мабуть не тиснув за все життя.

tabriz_iran-53

Continue reading


Азербайджанська Народна Республіка (АНР)

Давайте пригадаємо шкільний курс історії, а саме тему Другої світової війни. Чи розповідали вам що-небудь про радянсько-британську окупацію Ірану під час Другої світової війни? А про Персидський коридор? Про народні республіки на північному-заході Ірану? Про Іранську кризу 1946 року? Мені нічого цього в школі не розповідали, наче не було. Взагалі тема Ірану в Другій світовій війні у нас невідома, що є прикро, адже там відбувалися дуже важливі події, які продовжують мати наслідки прямо зараз.

Отже, серпень 1945 року, операція “Барбаросса” у самом розпалі та йде дуже успішно. На східному фронті Червона армія відступає на всіх напрямках і ситуація виглядає катастрофічно. В цей же час, 25 серпня радянські війська, за підтримки авіації та танків, починають вторгнення в Іран. Червона армія перетинає кордон одночасно з радянських Азербайджану та Туркменістану і вже на наступний день 26 серпня війська заходять в Табріз, найбільше місто іранського Азербайджану. Британці та армії Співдружності атакують з півдня, з Перської затоки, та з заходу, з Іраку, де був розташований великий британський контингент. Іранська армія розсипалася одразу за винятком декількох героїчних, але приречених локальних епізодів спротиву. 17 вересня того ж 1945 року все закінчилося та Іран перейшов під спільний радянсько-британський контроль на весь період Другої світової війни. Я не буду переписувати тут Вікіпедію, натомість рекомендую почитати статтю про причини та перебіг окупації https://en.wikipedia.org/wiki/Anglo-Soviet_invasion_of_Iran. Читайте саме англійською, на російську статтю можете перемкнутися хіба що з цікавості до пацієнта. Тон статей відрізняється з самого початку, з назви. В російській інтерпретації це ніяка не окупація, а просто операція, такий собі незначний епізодик.

Причиною вторгнення є стара добра нафта та іранська залізниця, до будівництва якої свого часу долучився архітектор Городецький, про що я писав в окремому пості Тегеранський залізничний вокзал, або останнє відрядження архітектора Городецького. СРСР та Британія побоювалися, що формально нейтральний Іран може зкооперуватися з Німеччиною, та вирішили “на всякий пожарний” встановити свій контроль над нафтовими родовищами та залізницею. Залізниця була життєво необхідною для СРСР. Саме через Іран пройшов найважливіший маршурт поставок до СРСР за програмою ленд-лізу. “Персидський коридор” був єдиним маршрутом, який працював цілий рік без перев завдяки незамерзаючим портам Перської затоки. Знову ж таки, не буду займатися переписуванням, більше про Персидський коридор за посиланням Persian Corridor.

Найцікавіші, з точки зору сьогодення, події почалися одразу після закінчення війни. Згідно тристоронньої угоди між Іраном, Британією та СРСР, яка була підписана в січні 1942 року, СРСР та Британія зобов’язувалися вивести свої війська впродовж шести місяців після закінчення війни з Німеччиною та її союзниками. На перший погляд все звучить досить логічно: власне до Ірану претензій ніяких немає, окупація виправдовується стратегічними мотивами, все ж таки транспортний коридор та нафтові родовища є ключовими ресурсами в такій масштабній війні. СРСР та Британія вирішують свої проблеми з Німеччиною та забираються з Ірану впродовж шести місяців після перемоги, тобто коли контроль над іранською інфраструктурою більше не є необхідним для ведення війни. Але це тільки на перший погляд все виглядає нормально, адже якщо придивитися, то однією з сторін договору є СРСР. По закінченню шестимісячного терміну СРСР відмовився виводити свої війська. Більше того, за час окупації СРСР не втрачав час. Політпрацівники створили комуністичну партію Ірану та вміло розіграли національне питання підготувавши підгрутня для курдсього та азербайджанського сепаратизму. На північному заході Ірану було утворено Азербайджанську Народну Республіку (АНР) та Курдську Мехабадскьку Республіку (КМР). Спроби Тегерану приборкати сепаратистів блокувалися Червоною армією. Тому коли кажуть, що Росія зараз веде інноваційну війну проти України застосовуючи новітні методи, це все хуйня. Досвід побудови народних республік та наглої окупації Росія вже 70 років як має. Тобто знову нічого нового, просто використання старих добрих радянських методів.

З іншого боку, британці свою частину договору виконали та вивели війська у встановлені терміни. Іранська криза 1946 року стала першим іспитом для новостровеної Організації Об’єднаних Націй (ООН). Скарга Ірану на СРСР стала першою в історії ООН. В повоєнний 1946 рік США та СРСР все ще ділили світ на свої сфери впливу і заходу якось вдалося вмовити СРСР забратися з Ірану. Іранська криза стала першим епізодом Холодної війни за межами Європи. Як завжди, більше інформації за посиланням Iran crisis of 1946.

Ось такі справи. З якоїсь причини цей епізод Другої світової війни залишається маловідомим. Про нього не пишуть в шкільних підручниках, не знімають документальні та художні фільми. Це ж ціла армія була відправлена в Іран, купа людей була зайнята. Тепер вони ветеранами вважаються. До речі, непоганий варіант був відсидітися в сонячному Ірані, коли на східному фронті смерть буда майже гарантована. Цікаво, а є медаль за взяття Табріза? А медаль з нагоди річниці проголошення АНР та КМР дають ветеранам?

Завтра в цей же час читайте прогулянку Табрізом, столицею іранського Азербайджану.


Іранський автопром.

Автомобільна промисловість Ісламської Республіки Іран була побудована таким чином: іранці потехеньку купували ліцензії та виробничі лінії в різних світових гігантів автоіндустрії, поступово освоюючи виробництво повного спектру типів автомобілей від легковиків та пікапів до вантажівок та автобусів. Причому, інвестиції робилися з розрахунку на “далекоглядну” перспективу, тобто як починали виробляти якусь модель, так і продовжують її штампувати до сих пір без модернізацій та оновлення.

В результаті політики протекціонізму, самоізоляції, довготривалих санкцій та торгівельного ембарго Іран автомобілізувався, можна сказати, власними силами. На практиці це означає, що як і в Радянському Союзі всі іздять на однакових машинах. Вистачить пальців двох рук, щоби перерахувати модельний ряд представлений в Ірані. Імпорт, звісно, існує але його частка знаходиться на рівні статистичної похибки. Наприклад, в 2015 році автомобільний ринок Ірану становив трохи більше мільйона автівок, 94% з яких внутрішнього виробництва. Іранськи автівки невід’ємна складова візуального сприйняття цієї країни. Картинки Пежо 405, Сайпи та Зам’яда першими виринають в моїй голові за пошуковим запитом “Іран”.

iran_cars_trucks-12

Отже, поїхали.

Continue reading


Тегеранський залізничний вокзал, або останнє відрядження архітектора Городецького

З уроків шкільної історії я виразно запам’ятав, що найвидатніший київський архітектор Владислав Городецький провів останні роки свого життя в Тегерані. В столицю Персії (Ірану) Городецький поїхав, як би зараз сказали, в ролі експата на посаду головного архітектора «Синдикату зі спорудження Перських залізниць» за запрошенням американської фірми «Генрі Улен і К°». Городецький провів в Тегерані всього два роки, з 1928 по 1930, але цього вистачило, щоби встигнути увійти в історію іранської столиці. За його проектом було збудовано будівлю головного залізничного вокзалу. Не думав, що колись побачу цю споруду вживу, але тим більше було моє захоплення. Захоплення скоріше не від самої споруди, а від факту, що я знайшов її, немов додав в колекцію витворів мистецтва, поставив на одну полицю з будинком із химерами, костелом св Миколая, будинком художнього музею та караїмської кенаси.
Tehran_railway_station_wladyslaw_horodecki-5

До речі, цікавим фактом з біографії Городецього є те, що він був не тільки міським будівничим (читай головним архітектором) Києва, а й власником цементного заводу. Більшість замовлень Городецький виконував з бетону власного виробництва. Тобто бачимо, що з історичної перспективи немає нічого дивного та зрадницького в тому, що Київрада повна забудовників. Біда в тому, що рівень амбіцій та професіоналізму цих людей є примітивним. Їм, на відміну від Городецького, не цікаво будувати в ногу з часом, не цікаво залишити після себе шедевр. Що їм цікаво? Інтер’єр в стилі Пшонки, і заради цього вони збудують все що завгодно, однаково куплять.

Continue reading


Why not Iran? Practical tips and personal impressions.

This blog entry is my contribution to very modest amount of information on Iran from independent travellers. Owing to the series of diplomatic crises, policy of self-isolation and generally negative image of Iran in mass media, this country is unfairly avoided by many travellers. After spending almost three weeks in Iran I can say without any doubt that it was a fantastic adventure. I am happy that I did it and I want to share my experience with other travellers who are preparing their trips or just start considering such idea.

So, we are Sergii and Pavlo, two Ukrainians who have known each other for many years. I currently live in Sweden, Pavlo lives in Germany and we have a tradition to do one backpacking trip every year. This year, as you might guess, we went to Iran. Why Iran? This question is the motto of the whole trip. Firstly your friends and relatives will ask it. Then, once you have arrived in Iran, it will be one of the first questions that locals will ask you. At the beginning I honestly tried to answer this question, mentioning rich history, unique architecture, beatiful nature and so on. At some point of time I got tired of repeating same thing again and again and instead of explaining why I started to ask a counter-question “why not?”. And really, why not? Actually, credit for this counter-question goes to comrade Koohyar, Tehran. Koohyar wants to start a tourist portal promoting Iran as a tourist destination among Iranian and international travellers. I hope you succeed in it, mate!

In this article I discuss the following topics: visa, transport, photography, money, drugs, hygiene, tips on hotels, couchsurfing and cultural aspects. Keep in mind that I share my personal experience so do not expect that everything described here will happen to you. When you go to Iran you will have your own unique experience.

Itinerary
Iran_itinerary_18_days

Continue reading