Є щось романтичне в пошуках уламків імперії, особливо в далеких куточках світу. Ти ніби дивишся на рештки поваленого великого звіра, до якого можна підійти близько та роздивитись його без ризику, що тебе зжеруть. Завжди дивно бачити радянські автомобілі в далеких країнах, тим більше що після 25 років це вже неабияка екзотика. Пам’ятник Леніну в містах колишнього СРСР викликає хіба що роздратування, а пам’ятник Леніну в Ханої це екзотика помножена на два. Сьогодні я хочу розповісти про, мабуть, останній масштабний архітектурний проект СРСР за кордоном – музей Хо Ши Міна в Ханої, столиці північного, а потім і об’єднаного, В’єтнаму.
Будівництво музею дідуся Хо розпочалося в 1985 році, за п’ять років до його 100-річного ювілею. До дати готувалися серйозно, тим більше було кому підказати як. У СРСР вже був досвід святкування сотого дня народження рядянскього аналога Хо – Леніна, і завдання спорудження музею СРСР взяв на себе. Імперія, що вже тріщала, не пожаліла коштів на “подарунок” трудящим В’єтнаму. Всі будівельні матеріали, в тому числі і коштовні типу мармуру, якого було витрачено дуже багато, техніка та будівельні бригади були з СРСР. Будівництво тривало 5 років, цього часу вистачило, щоби закінчити будівлю у встановлені строки. А здогадайтесь, який був дедлайн? І у гугла не треба питати, очевидно же, що музей відкрили 19 травня, в сотий день народження Хо Ши Міна. Вихід з Афганістану, Чорнобиль, смертельна економічна криза, тотальний дефіцит та сотні заморожених проектів по всьому союзу не змогли завадити будівництву музея в’єтнамського вождя.
Автором проекту є Гарольд Григор’євич Ісакович, головний архітектор московського ЦНДІ експериментального проектування видовищних будівель та спортивних споруд. Хера собі назва! Незважаючи на гучний титул Гарольда Григор’євича, видатних та незвичайних споруд в його портфоліо немає. Хіба що саме він є автором музея-меморіала Леніна в Ульяновську та комплексу мавзолея в Ханої, так що можна сказати, що монументальні спорули на честь ювілеїв диктаторів є його спеціалізацією. СРСР залишив по собі значно кращі будівлі, згадати хоча б будинок міністерства автодоріг Грузинської РСР. Хоча, можливо кінцевий результат це зовсім не те, що хотів бачити сам архітектор, адже замовником тут було беспосередньо найвище партійне керівництво і простору для маневрів, думаю, в митця було мало.
Але повернемось в Ханой. Будівля має форму восьмикутника та за задумом має нагадувати квітку лотоса.
Головний вхід.
Оригінальні металеві двері! Коли і де ви в останній раз такі бачили?
Музей знаходиться в самому центрі міста, біля площі з мавзолеєм.
До речі, не плутайте музей Хо Ши Міна з мавзолеєм. Ось це мавзолей, він більш відомий ніж музей. Автором є, вже відомий нам, Гарольд Ісакович за проектом якого він був збудований у 1975 році. Здається мені на мій скромний смак, що Гарольд Григор’євич спиздив ідею в німців, а саме скопіював комплекс території з’їздів НСДАП в Нюрнберзі.
Порівняйте самі. Це Нюрнберг.
І це Нюрнберг.
А це Ханой. Схоже? До речі, дідуся Хо періодично відправляють до Москви на процедури, адже саме там є практикуючі спеціалісти з підтримки та обслуговування мумій.
Ну і щоби два рази не вставати, раз уж Хо Ши Міна та Леніна так багато чого пов’язує. Сфоткався на фоні в’єтнамського Ілліча.
Пам`ятник Леніну та розмиті червоні квіти на передньому – класика радянських фотоальбомів.
Công viên – дорогий товаріщ. Жартую, насправді сông viên це просто парк, якщо довіряти гугл транслейту.
Раз пішла така п’янка. Не питайте до чого тут Кім Чен Ір, я вже не пам’ятаю в якому контексті натрапив на цю дошку пошани. Просто в Лайтрумі на фотці стоїть тег Ханой.
Прапорці.
Дідусь Хо та військові.
У В’єтнамі дійсно багато комуністичної символіки. Повсюду розвішані прапори, серпи та молоти, транспаранти з лозунгами. Все це дуже дисонує з картиною повсякдення в стилі дикого капіталізму. По-перше у В’єтнамі культ дрібного власника, коли все місто це багато маленьких лавочок і в кожній хтось щось варить, продає, клепає, паяє і так далі. Малий та, я б сказав, мікроскопічний бізнес у В’єтнамі дуже розвинутий. принаймні мені так це побачилось. По-друге, як і в будь-якій бідній країні, розкіш живе в безпосередньому сусідстві зі злиднями. Повз припаркований на тротуарі Бентлі спокійно буде проїзжати беззубий замучений велорікша. І все це на фоні розтяжки в лозунгами а жовтими зірками на червоному фоні. Але то вже інша історія, продовжимо наступного разу.
