Давайте згадаємо студентські роки. Ви жили в гуртожитку? Ділили кухню та душ цілим поверхом? В вас зникала їжа з холодильника? Добре це чи погано, але мені не довелося пожити в гуртожитку в Україні, а в Швеції студентський гуртожиток це фактично маленькі але повноцінні квартири, де нічого ні з ким ділити не треба. З нагоди дня студента пропоную прямий телеміст подивитися як живуть студенти в Ірані. Запевняю, що ті з вас, хто жили в український общазі, пустять сльозу ностальгії. Я сам ніби знову опинився в гостях в гуртожитку на вулиці Ломоносова в Києві.
Кампус Гіланського університету знаходиться на околиці міста Рашт, що в тридцяти кілометрах від узбережжя Каспійсього моря. Студентське містечко розмістилося на відокремленій території і є таким собі містом в місті зі своєю власною інфраструктурою. Провінція Гілан отримала університет у 1974 році, за п’ять років до ісламської революції. Вікіпедія каже, що університет був заснований за співробітництва з західною Німеччиною та на початку там було дві програми: німецька мова/література та архітектура/будівництво. Зараз в Гіланському університеті навчається 17 тисяч студентів. Перший раз ми проїхали вказівник на студмістечко по дорозі в Рашт і тоді ще не знали, що незабаром знову його побачимо. На автовокзалі Рашта нас всже чекав Алі (він на першій фотці) з яким я сконтактував на каучсьорфінгу. Іранці дуже гостинні та активні на каучсьорфінгу, але чомусь в них не прийнято давати детальний опис того як вони збираються тебе розмістити. На будь-які питання по темі вони відповідають щось типу “не переживай, я зустріну тебе на автовокзалі і все буде ок, май френд!”. На практиці все пішло трошки не за планом Алі, адже його друг, в якого ми мали зупинитися (самі про то не здогадуючись) в останню мить відморозився. В результаті ми поїхали додому до Алі в гуртожиток! Відчуття на той момент було двобічне: з одного боку, опинившись в спекотному та вологому Рашті після трошки виснажливого переїзду, хотілося залізти в душ і там же заснути, але, водночас, пропустити такий ексклюзив як іранський гуртожиток ми не могли!
Прохідна. Турнікети завезли, але забули увімкнути. Будка вахтера теж порожня. Я не розумію, куди дивиться керівництво, так і здобутки ісламської революції просрати можна!
Студмістечко та центр міста з’єднує безкоштовний автобус. Перед в’їздом в студмістечко Алі закрив вікно шторкою, щоби нас не було видно. “На всякий випадок”, – посміхнувся Алі.
Ззовні будиночки досить охайні.
Багато зелені.
Зайдемо всередину. В гуртожитку дотримуються звички залишати взуття ззовні. Зручно, адже по кількості взуття можна зрозуміти в якій кімнаті зараз тусять.
В сто другій весело!
Кімната на трьох в яку привів нас Алі. Самі він живе в іншій.
В кімнаті є три ліжка, маленький холодильник, мінімальна шафа та один стілець – це все.
Ще є балкон на якому живе колонія птахів, відповідно вся підлога засрана в прямому значенні слова.
Мімімі. Я задумався, що я б зробив, якби птахи оселилися на моєму балконі. Я люблю птахів та завжди годую їх, але все-таки прибрав би ці милі будиночки зі свого балкона після того, як малі повиростали. А ви що б зробили?
Двір дуже зелений.
Дипломна робота? :)
Пляшку з першого погляду можна прийняти за качечку але це не вона. Хоча запевняю вас, все з травичкою в Ірані добре, там її полюбляють та вживають.
Ліжка це повний жестячьок. Просто тоненький шматок паралону на грубій дошці.
Проінспектуємо засоби побуду. Туалет та душ дуже нормальні, мило та гаряча вода в наявності. Паперу немає, але це вже національна особливість, замість паперу – шланг. В туалетах київського національного університету імені Тараса Шевченка таких надмірностей не було, руки пропонувалося мити холодною водою без мила.
Кухня. Цікаво, кухня така чиста, бо прибирають за собою, чи нею взагалі не користуються? Занадто стерильною вона виглядає!
Мечеть.
Їдальня. Дуже шкода, що йшов священний місяць Рамадан та їдальная була зачинена.
Час йшов, а свої плани Алі все не розкривав. Схоже він серйозно думав, що ми залишимося в гуртожитку на ніч та будемо спати на підлозі крихітної кімнатки разом з її законними мешканцями. Я не сумніваюся, що це було б весело і напевно ми багато пропустили, але було прийнято рішення тікати назад у місто та шукати готель. Ну як тікати, зникнути непоміченими було неможливо, вже весь коридор дізнався про іноземців та почався веселий дурдом.
Елвіс!
Хлопець з вусами та краваткою навчається на факультеті фізичного виховання, він майбутній тренер з плавання. Хоча стійте, він сказав, що вже працює тренером з плавання. А навіщо тоді навчатися? Проте це дурне питання, ви самі можете сказати, навіщо ви закінчували своє навчання?
Нам сказали, що цей хлопець – порноактор :) До речі, жіночий гуртожиток на протилежному боці студмістечка, на максимальній відстані від чоловічого. Щоби Алі та його дівчині побачитися їм доводиться іти декілька кілометрів. Той випадок коли кожному легше запросити до себе в гості ніж самому іти. Хоча це немає значення, бо в Ірані їм доводиться зустрічатися на нейтральній території.
До речі, деякі студенти живуть в гуртожитку безкоштовно, а деякі платять. Прозвучала сума еквівалентна п’ятидесяти баксам, але достовірно невідомо чи це за місяць чи за семетр. Я схиляюсь до другого варіанту.
В підсумку ми таки дісталися до міста, нас підвіз тренер з плавання. Ми були б раді і самі доїхати, але перська гостинність не знає меж :) Здавалося б, насичений день нарешті підходив до свого завершення але ввечері нас очікувала ще одна цікава зустріч. Знайомтеся, це Шила, вона викладач інформатики Гіланського університету. Ось так: зранку потусили зі студентами, а ввечері з їх викладачем! З Шилою ми познайомилися, знову ж таки, на каучсьорфінгу. Я жартома називав її путівником Мішлен по Гілану, адже якби не Шила, то перська кухня так і обмежилася би для нас чікен кебабом з рисом. Але це вже зовсім інша історя. На сьогодні на цьому і закінчимо, дякую за увагу!
