Красень Київ 5

Випала нагода побувати в Києві. В цьому випуску: музичний фестиваль Атлас Вікенд, міст Кличка та музей авіації в Жулянах. Запрошую на прогулянку!

Літаючий кріт.

Сходили на Атлас Вікенд. Приємно констатувати як сильно виріс рівень масових заходів порівняно зі спогадами з дитинства. Пам’ятаю як десь на початку 2000-них батько зводив мене подивитись салют на майдані в новорічну ніч. Лонг сторі шорт, потопталися ми трошки по килиму з битого шкла, подивилися на різних неадекватів, та і втікли назад додому. Звичайно, не зовсім доречно порівнювати музичний фестиваль з новорічним гулянням, але все ж таки. Навіть попри безкоштовний вхід у перший день та рекордну кількість відвідувачів публіка була дуже приємна. Наприклад на вході величезна черга, але ніхто не штовхається, не лізе вперед, всі спокійні, привітні та розслаблені.

Масштаб фестивалю вражає. Це точно один з найбільших фестивалів в Європі і дуже круто, що в Києві проводяться такі івенти. Уявіть собі, що все це поле ввечері було заповнено від того місця, де була зроблена ця фотографія і аж до сцени. До речі, жителі висоток дуже незадоволені та обурені проведенням фестивалю. Нагадує мешканців таких же людяшників навколо Жулян яким дуже заважють літаки: спочатку купують квартири в жлобських жк, які самі ж і заважають вже існуючим громадським об’єктам, а потім на ці ж об’єкти і жаліються.

Онука прекрасна і дуже подобається як вона завжди використовує нагоду озвучити натовпу якийсь важливий месседж. Але навіть в неї цього року не назбиралось яєць подякувати зі сцени нашим військовим та волонтерам за можливість вільно фестивалити в мирному Києві, замість цього вона вирішила поговорити зі сцени про необхідність сортування сміття (не кацапів).

Новозбудовану станцію метро “Виставковий центр” не з’єднали з підземним переходом до, власне, Виставкого центру (там ціна питання була метрів п’ятдесят максимум прокопати). Очевидно унікальні геологічні умови стали на заваді. Тож тепер, аби дійти від метро до Виставкового центру, треба піднятися з метро, перейти дорогу через наземний перехід і потім ще раз вже підземним переходом.

А в фестивальну ніч натовп був кинутий містом на самотік. Нічого не коштувало поставити пару поліцейських і організувати їх силами перехід людей від ВДНГ до станції метро по землі. В Ніч з неділі на понеділок автомобільний трафік від цього точно не постраждав би. Але ніт.

Києву з його ритмом життя дуже не вистачає нічного транспорту. Я би зрозумів якби метро закривалось опівночі в сонному Стокгольмі, де вечорами нічого не відбувається і рідко яка дискотека відкрита після першої, але ж ні, тут таки метро в п’ятницю та суботу працює цілодобово, а в інші дні є нічні автобуси. А от в Києві, де сфера послуг працює майже цілодобово, метро закривається рано. І залишається загадкою як всі касири, бармени, офіціанти, охоронці та інші працівники сфери послуг добираються додому. Не на убері ж?

Гарно човен назвали.

Цікаво було спостерігати за народженням всеукраїнського хіта в режимі реального часу.

Сходив подивитися парковий вело-пішохідний міст ака “Міст Кличка”. Міст гарний та дуже популярний, в Києві нечасто з’являються нові об’єкти пішохідної туристичної інфраструктури. Звичайно, засмучує виконання робіт “на від’єбись”, ну але тут нічого нового, все як завжди.

Будувала міст точно бригада лісорубів. Схил під мостом розчистили в нуль, жодного кущика не залишили, хоча жодної потреби в цьому не було.

Раніше це місце виглядало так.

Види з мосту шикарні, хоча і нічого принципово нового.

Гарно!

На площі перед мостом лічинки маленькі автомобілісти.

Треба дублювати англійською такі виставки.

Одна з улубдених будівель. Засвітилась незодавно в серіалі Чорнобиль від НВО в ролі бібліотеки (не може бути!).

Сходив в музей авіації біля аеропорту Жуляни. Музей має цікаву експозицію цивільних та військових літаків. Серед них чимало унікальних екземплярів. Також у музея непоганий сайт aviamuseum.com.ua. Зрозуміло, що всі літаки совєцькі, а от
стикнутися з совєцькими працівниками було менш приємно. І якщо звичайне вахтерське хамство за те, що наважився натиснути на кнопку виклику бортпровідника, можна сприйняти з посмішкою, то плач за стратегічною авіацією, яку порізали американці, сил і нервів слухати вже нема. До того ж, та сама тьотя розказала нам, що напала на нас не Росія, а це американці посварили два братні народи. Це якщо ви цього ще не знали. Спитав на фейсбуці чому такі люди працюють в державному музеї авіації але відповіді не отримав. А загалом так, музей непоганий, рекомендую.

Наприклад, тут є перший серійний зразок (заводський номер 0101) Ту-104, вироблений в Харкові у 1956 році. Ту-104 це перший в світі реактивний пасажирський літак, що розпочав регулярні перевезення докладніше.

Іл-18а – перший совєцький турбодвигунний літак (докладніше.)

Іл-86 – широкофюзеляжний пасажирський літак. Салон, на жаль, зачинено.

Ан-30 літак аерофотозйомки.

Гелікоптер Мі-6А, перший політ 1957 року.

Зацініть кількість аклепок та ілюмінатори!

А це надпотужний гелікоптер Мі-26.

Всередині.

Кльова клавіатура.

Всередині Ту-154. Салон цього літака більш-менш добре зберігся і можна насолодитись маленькими історичними деталями.

Кімнатка бортпровідників.

Дальній протичовновий літак Ту-142 є модифікацією стратегічного бомбардувальника-ракетоносця Ту-95 прийнятого на озброєння у 1950-х роках.

Літак вражає своїми розмірами.

Дальній ракетоносець Ту-22. Дальню стратегічну авіацію Україна ліквідувала згідно договору про ліквідацію всіх стратегічних засобів доставки ядерної зброї. Декілька літаків були залишені в якості музейних експонатів, в тому числі і надзвуковий стратегічний бомбардувальних-ракетоносець Ту-160. Його можна побачити у Полтавському музеї дальньої авіації. Там же є і Ту-95.

Урядовий, з 1997 року, Ту-134А-3 «Україна».

Салон в стилі “совковий люкс”. На цьому літаку свого часу встигли політати серед інших і Юлія Володимирівна і Віктор Федорович. А прикольно було б тут поставити воскові фігури поликів з новітньої історії.

На цьому на сьогодні все. Не люблю довжелезні пости-простині, тому продовжимо завтра!

Мітки: ,

2 comments

  1. Класні фотографії і розповідь про Музей авіації! Щодо любові працівників до совка – мабуть там діє якийсь хитрий професійний відбір. Я році в 2015 дивився свою майбутню квартиру в районі Васильківської, а повертатись на зйомну квартиру треба було автобусом, кінцева якого як раз була біля музею. Я вирішив прогулятись 2 км до цієї кінцевої, тим більше вже якось це робив. Поки вийшов до музею, декілька разів ледь не втопився в залитих після дощу водою траншеях та котлованах, зроблених будівельною технікою. Врешті решт мені набридли ці муки, крім цього почало швидко темніти, тому я побачивши, що забор музею як раз частково розібрали через ремонт, зайшов на територію з думкою, що попрошусь зрізати через нього, якщо що заплачу за квиток біля виходу. Дуже швидко я натрапив на трьох робітників, один з яких був у синьому світері з написом “Партія регіонів”. На моє прохання пройти територією мужик відреагував словами – “Ти откуда-то пришел? – Туда и возвращайся”. Мене тоді їх гостинність і цікаві політичні вподобання в постєвромайданівському Києві сильно вразили)))

    • Це капець, а не історія

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*